До війни сержант на псевдо Гроз працював на шахті у Павлоградському районі. Паралельно навчався заочно, хоча вже тоді розумів, що надовго в цій професії залишатися не хоче. Шахтарська робота забирала багато сил і здоров’я, тому хотілося спробувати щось інше. У вільний час його можна було зустріти на мотоциклі – особливо ввечері, коли сонце вже сідає, а дорога стає майже порожньою.
«Думав змінити діяльність, але доля склалась так, що прийшов сам у військо. Маючи відстрочку, вирішив пройти строкову службу, а далі бажав підписати контракт і залишитися у Павлограді. Та замість запланованого мирного продовження служби отримав зовсім інший сценарій», – розповідає Гроз.
24 лютого 2022 року Гроз зустрів на службі в 11 бригаді ім. М. Грушевського НГУ. Напередодні він виконував завдання охорони громадського правопорядку в Одесі і повернувся з патрулювання близько опівночі. На ранок були заплановані навчання, тому о п’ятій ранку, коли підняли по тривозі, спочатку навіть не було розуміння, що відбувається.
«Я спочатку думав, що це не нас, що після служби ще можна поспати. Але підняли всіх. Почали видавати зброю, бронежилети. І тільки через деякий час стало зрозуміло, що почалася війна», – ділиться гвардієць.
Перші години вторгнення рф він згадує без драматизації. Тоді просто не було часу на далекі думки чи страх перед невідомим – були накази, зброя і побратими поруч. Через приблизно рік-півтора Гроз отримав свій перший серйозний бойовий досвід.
Це була Херсонщина. Їхня група мала змінити побратимів з іншої частини, які тримали позиції на лівому березі. Переправлялися вночі. Вода, темрява, луна від берегів – на якийсь момент ситуація навіть нагадувала епізод із комп’ютерної гри. А потім пролунав мінометний обстріл: «Хвилин десять ми вже були на точці, як по нас почав працювати міномет. У нас із собою були речі, боєкомплект, їжа. Треба було швидко відійти від берега. Відійшли, всі були цілі, поміняли хлопців і зайняли позиції».
Далі були дні й ночі на позиціях, постійна робота ворожої артилерії, танків, мінометів, авіації та перші тоді ще поодинокі FPV. Значно частіше військові бачили «Мавіки» зі скидами. Пересуватися доводилося максимально приховано – від укриття до укриття, використовуючи кожну можливість залишитися непоміченими. Саме цей досвід згодом допоміг Грозу зрозуміти, наскільки сильно зміниться сучасна війна.
Ще під час служби у патрульному батальйоні його дедалі більше цікавили FPV-дрони. Він попросив командира направити його на відповідне навчання. Виявилося, що новий напрямок дається легко. Після навчання рішення було очевидним – Гроз захотів працювати саме у бойовому підрозділі. Так він опинився в роті РУБпАК СпП «Мирний» 11 бригади ім. М. Грушевського НГУ.
Сьогодні він – командир екіпажу – пілот FPV-дронів. Його робота починається задовго до самого вильоту: підготувати техніку, перевірити все необхідне, організувати виїзд на позицію, подбати про маскування та безпеку екіпажу.
«У нас гарні люди. Кожен знає, що робить і яка мета. Постійно намагаємося впроваджувати нові підходи до роботи», – каже командир екіпажу.
Гроз говорить про війну як про процес, який за чотири роки змінився майже до невпізнання. Якщо на початку повномасштабного вторгнення значну роль відігравали танки, бронетехніка та великі стрілецькі бої, то сьогодні поле бою значною мірою визначають безпілотні системи: «Зараз усе через еру дронів. На танку вже просто так не поїдеш штурмувати. Стрілецьких боїв стало менше. Більше скритної роботи – кожна сторона шукає такі погодні умови й такий час, щоб пересування не було видно».
Разом із тим змінилася і ціна помилки. Один із таких моментів Гроз пам’ятає особливо добре. Екіпаж саме заїжджав на позицію, коли в машину влетів ворожий FPV. Автомобіль загорівся, боєкомплект здетонував, але хлопці встигли вибратися буквально в останній момент. Ніхто не постраждав.
«Було страшно, але через сумбурність і несподіваність не було часу на страх. Просто спрацьовують автоматичні дії – треба зберегти життя», – розповідає Гроз.
Іншого разу через високу активність ворожих FPV-дронів довелося йти до позиції пішки. Логістика була фактично перерізана. Під час руху просто перед ними з’явився дрон на оптоволокні, а місцевість не давала можливості швидко сховатися. Цього разу вирішальним стали реакція і точність побратима – він влучив у дрон, який упав і не здетонував.
Ще один випадок Гроз згадує як історію про рішення, яке зайняло буквально кілька секунд. Через багнюку хлопці вирішили відійти трохи далі від початкової точки, щоб машина не застрягла. Коли вони вже перемістилися, у місце, де мали стояти, прилетів 152-мм снаряд.
«Думаю, спрацювало якесь внутрішнє відчуття. Якби залишилися там, де спочатку планували, не знаю, як би все закінчилося».
Такі моменти не роблять війну звичною. Але вони вчать діяти швидше, уважніше і завжди залишати простір для рішення, яке може врятувати життя. При цьому головною мотивацією для Гроза залишається результат – успішний виліт, знищена техніка, засіб зв’язку, НРК, влучання в укриття.
«Коли в роботі видно результат, це надихає тільки збільшити його. Кожен успішний виліт – це здобуток».
Гвардієць не береться прогнозувати, якою саме буде Україна після війни, але переконаний: країна, яка навчилася так швидко розвивати технології та застосовувати їх на полі бою, матиме сильне майбутнє.
А особистий план на цей час у нього набагато простіший. Не нова посада, не техніка і не якісь великі плани. Гроз хоче сісти в машину разом із нареченою і поїхати в Карпати – туди, де немає бойових завдань, тривог і необхідності постійно дивитися в небо.
«Хочу просто провести там час разом, розуміючи, що не потрібно буде повертатися на війну», – каже боєць.
Поки ж війна триває. І поки над позиціями працюють десятки очей у небі, Гроз разом зі своїм екіпажем продовжує свою роботу. Перевірка техніки, виїзд, позиція, пошук цілі і черговий FPV, який має зробити свою роботу точно.
➡️Telegram – https://t.me/BrigadeNGU11
🤝Підтримати нас можна за посиланням https://www.privat24.ua/send/g0rtw
Номер картки конверта
5168 7521 3978 4063
